ЦЬОГОРІЧНА ТЕМА: ЧЕРЕЗ МОВЧАННЯ ДО РОЗМОВИ

Що стається з людиною, коли вона потрапляє в екстремальні, максимально неприродні та деструктивні для свого існування обставини? Стан шоку, низка поведінкових змін, зокрема на емоційному та вербальному рівнях, ступор, коли людина не в змозі нормально реагувати, щось казати чи пояснювати. 

У цьому стані шоку ми опинилися 24 лютого 2022 року й відтоді спостерігаємо, як контрастно змінюється наша поведінка, емоції, як комунікація перетворюється на короткі й прості повідомлення або ж взагалі тимчасово зникає. За більш ніж півтора року повномасштабної війни росії проти України ми пройшли шлях від буквального заціпеніння через побачені жахи до спроби хоча б частково адаптуватися до сучасних воєнних реалій і знову почати говорити — розповідати про пережите іншим. Проте як взагалі можливо адаптуватися до умов війни, якщо ми просто не знаємо, що станеться завтра, коли щоразу очікуємо найстрашнішого сценарію? А після чергових новин про розбомблені житлові будинки в одному з українських міст, чи ракетний удар по одному з торговельних центрів, чи підрив Каховської ГЕС ми знову впадаємо в оте саме заціпеніння, коли не відчуваємо, що можемо говорити, ба більше, інколи навіть поворухнутись. 

Тепер війна задала нашому життю цей нерівний, синусоїдний ритм, за яким ми щоразу, переживши черговий шок і відчувши зневіру у своєму майбутньому, знову віднаходимо у собі сили продовжувати боротьбу, доводити своє право на існування, ми знов і знов починаємо щось відчувати, щось робити й, звісно ж, намагаємося говорити.

І весь цей час шукаємо нові способи розповіді й тлумачення свого досвіду проживання війни, адже звичних мовних засобів уже виявляється недостатньо. Щоразу, коли ми потрапляємо у стан німоти, нам уже бракує слів і сил, щоб описати свої відчуття. Війна немовби позбавила нас дару мови. І водночас цей німотний стан штовхає нас на пошук нових форм і шляхів висловлення. Адже нерідко наше мовчання свідчить не так про те, що нам нічого сказати, а радше про те, що якраз є багато чого сказати. А саме мовчання тієї миті — це єдиноможлива для нас форма комунікації, яка відображає наш стан і наші емоції. Це аж ніяк не відмова говорити. Це мовчання — не порожнє, воно наповнене безліччю складних тем, що шукають потрібного способу висловлення.

На VI Літературно-перекладацькому фестивалі TRANSLATORIUM ми спробуємо дослідити ці нові шляхи мовлення, побачимо, як звичні для нас вербальні повідомлення можуть бути відтворені в іншому медіумі, наприклад, візуальному чи хореографічному, і як ці площини дають більше простору для висловлення, ніж промовлені слова, або ж яким чином така мовленнєва форма як діалог може посприяти відкритості співрозмовників.

Розмова є ключем до розуміння, мовчання — це теж розмова, тільки її потрібно перекласти.

Організатор: ГО «TRANSLATORIUM»

Хмельницький, 27-28 жовтня

VI Літературно-перекладацький фестиваль TRANSLATORIUM реалізується за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та за сприяння Хмельницької міської ради.